438
Вдавати з себе закоханого
занадто рано
навчивсь-
тільки-тільки пробився
перший пушок над губою.

440
 Ах, радощі літнього ранку!
Рот полоскав,
і ліки потрапили
в саме дупло
хворого зуба!

441
 Дивився уважно
на руки свої -
раптом подумав:
"А вміла-таки вона
цілуватись!"

442
 Сумно -
бо очі
відвикли від кольорів.
Попросив, щоб купили мені
червоних квітів.

443
 Книжку нову,
бувало, куплю
і читаю за північ.
Вже й цю радість
забув я давно.

444
 Всього тільки тиждень
не було мене тут.
І от- навіть пляма чорнильна
на вікні моєї кімнати
здалася такою рідною!

445
 І заляпана промокашка,
яку я побачив
серед старих паперів,
так зворушила
душу мені!

446
 Грудочка снігу
тане в руці.
Як це приємно
проймає серце,
якому набридло вже спати!

447
 Тьмяніє
сонячне світло на сьодзі.
Дивлюсь -
і смеркає
в серці.

449
 Шибка віконна.
І в ній,
закуреній пилом,
краплями поцяткованій,
теж є смуток!

450
 Шість років щодня
надягав я цього картуза-
вже геть заносився.
А не можу ніяк
його викинути!

451
  Як солодко спить,
у весняну дрімоту поринувши,
молода травичка в саду!
М'якесенька -
очі вбирає.

452
 Далеко тягнеться мур
з червоної цегли.
Він став фіолетовим наче
в цей довгий
весняний день.

454
 На бруд
цегляного муру
падає і розтає,
падає й знов розтає
весняний сніжок.

455
 Молода жінка
з хворими очима
притулилась до шибки,
на яку ніжно сіється
весняний дощик.

456
 Пахощі
молодих посадок
пливуть у повітрі.
Весняний спокій
у новому районі.

457
 Весняна вулиця.
Прочитав мимохідь
жіноче ім'я на табличці -
гарне таке,
привернуло погляд!

459
 Слухав, слухав
галасливу купку дівчат -
аж утомився.
І стало мені
відразу самотньо.

460
 Так тяжко на душі,
неначе десь
вмирає жінка молода.
Все падає й падає
мокрий весняний сніг.

462
 Білі тарілки
витирає рушником
і складає на полиці
в кутку трактиру
засмучена жінка.

463
 На підметеній
зимовим вітром
сухій вулиці
десь криється
запах карболки.

464
 Почервонило вечірнє сонце
вікно пивнички
на березі моря.
І раптом у ньому -
бліде обличчя

465 Свіжий салат
на тарілці.
Запах оцту від нього
в самісіньке серце проник.
Печальний вечір.

466
 О руки,
що ллєте молоко
з блакитного глека,
яке дороге мені
ваше тремтіння!

467
 Хукнув на дзеркало -
і зникла відразу
за туманною плівкою
печаль вологих моїх
очей.

469
 Перед полицею
з рядами холодних пляшок
жінка стоїть,
колупаючись у зубах.
Подивився на неї: "Сумна!"

470
 Був довгий поцілунок-
і ми розстались
на опівнічній вулиці,
у відблисках
далекої пожежі.

472
 Коли це було?
Раптом згадав
ту жінку
що танцювала на яхті
серед широкої річки.

473
 Довго-довго писав листа,
непотрібного, власне,
і раптом кинув -
бо затужив за людьми.
Вийшов на вулицю.

474
 Закурив
відвологлий тютюн -
і майже всі думки
якось одразу
ніби набрякли.

475
 Гостро відчув я:
літо прийшло! -
коли вдихнув
запах землі на подвір'ї
після дощу.

476
 Прохолодою віяло
від крамнички скляра.
Я стояв перед нею вночі
і милувався
липневим місяцем.

477
 "Прийде вона",-мені сказали,
тому сьогодні
встав я рано -
і зажурився, вздрівши плямку
на рукаві сорочки.

478
 Очі "меншого брата",
що не вгавав аніколи,
останнім часом
якось померхли.
І це - причина моєї печалі!

479
 Чується:
десь забивають палю,
чується:
котять здорову діжку.
Пішов сніг.

480
 У редакції,
де нема ні душі,
серед ночі раптом
різко задеренчав
телефон - і замовк.

482
 Подивився:
годинник стоїть.
Серце,
неначе його хто ковтнув,
поринуло знову в печаль.

483
 Ліки в склянці,
якими полощу горло,
що ранок,
то холодніші.
Значить, настала осінь.

484
 На стежці біля пагорба,
що на його розлогих схилах
пшениця зеленіє,
я підібрав
червоний гребінець.

485
 У криптомерієвий гай
на тіньовому схилі гори
надвечір
проникло кілька променів
осіннього сонця.

486
 Портове місто.
Кричить, літає колами
шуліка -
морський туман
тіснить його все вище.

487
 Ясний осінній день.
Сковзнула тінь птаха
по закуреній шибці -
одразу ж думки мої
геть переплутались.

488
 Як караван, пливуть,
то вищі, то нижчі,
хвилі дахів.
Зимове сонце
на них танцює.

490
 Раніше часто
бував сердитий
мій батько -

тепер його ніщо вже не дратує.
Хоч би на хвильку розгнівався!

491
  Вранішній вітерець
задув у трамвай
вербовий листочок.
Я поклав його на долоню
і розглядаю.

492
 Чомусь захотілось
побачити море,
і я до моря прийшов.
В той день, коли нестерпно
серце нило.

493
  Відвів убік
утомлений морською гладдю погляд.
І тут-
його збудив
червоний пояс!

494
 Усі-усі жінки,
з якими стрівся я
на вулиці сьогодні,
здавалося, ішли додому,
коханими покинуті.

496
 Ледве поспів на поїзд -
відходив задовго
до світанку.
Початок осені,
кусень черствого хліба.

497
 Коли я їхав уночі,
охоплений думками про майбутнє,-
воно з'явилось
у вікні вагона,
таке сумне!

498
 На одній зупинці
серед глухого лісу
я подивився -
станційний годинник стояв.
Поїзд у ніч дощову.

499
 Розпрощався -
і в темряві нічного вагона
біля вікна
качаю по столі
зелені яблука!

500
 Як сумно тут, у пивничці,
куди я завжди заходжу!
Вечірнє сонце
червоним-червоним
зробило саке.

501
  Як біла квітка лотоса
цвіте серед болота -
отак
моя печаль
не топиться у хмелі.

502
 Якось, подорожуючи восени,
лежав у готельчику
під москітною сіткою.
Плакала дівчина
за стіною

503
 Любий запах одежі,
що рік пролежала в скрині,
всю душу мені пропік.
Сьогодні вранці,
у перший осінній день.

504
 Біль у коліні,
що так довго
непокоїв мене,
непомітно минувся.
Вітер подув осінній.

505
 Продав, усе продав!
Старий заяложений
німецький словник
тільки й лишився.
Кінець літа.

506
 Без причини
зненавидів приятеля,
не помітив,
як знову здружились.
Глибока осінь.

507
 Її червона палітурка
геть стерлася від рук.
Я заборонену цю книжку
відшукав
на споді кошика.

508
 З автором книжки,
яку продавати
заборонили,
зустрівся я
осіннім ранком!

510
 Над острівцями,
що тягнуться ланцюжком
на самій окраїні
велетня-океану,
осінній вітер гуляє.

511
 Завжди увагу мою привертали
затьмарені очі її
та чорна родимка
під самим оком.
Згадав дружину приятеля.

512
 Хоч коли на неї поглянеш-
все качає вона
клубок вовняний,
все шкарпетки плете...
Отакою її пам'ятаю.

514
 То там то тут
тонку свою пісню
коник заводить.
Вийшов опівдні у степ,
читаю листа.

515
 Коли пізно вночі
зачиняв вікно -
щось біле
метнулося по подвір'ю...
Може, просто собака?

516
 О другій годині ночі
шибка -
в цілковитій тиші -
зачервонілася.
Пожежі відблиск!

517
 "Ах, нещасне моє кохання!" -
під ніс собі бурмотів,
самотній, опівночі,
потрошку вугілля
підкладаючи у жаровню.

518
 Притуливши долоні
до білого-білого абажура,
серед холодної ночі
все думав я
думу свою!

519
 Сьогодні вечір такий,
що хвилі смутку
геть пройняли мене.
Ще й запах цибулі
до них домішався.

520
 Бувало, занявчить,
мов кіт,
і зарегоче.
Ах, самотнє життя
тридцятилітнього приятеля!

521
  Озираючись,
мов боязкий дозорець,
по вулицях міста
глупої ночі
блукаю самотньо.

522
 Вся шкіра моя
обернулась на слух.
У тиші
сплячого міста -
важезні кроки.

523
 Пізно вночі
зайшов у вокзал,
постояв, посидів трошки
і швидко вийшов
якийсь чоловік без шапки.

524 
 Раптом помітив,
що коло мене
вже плавають пасма
досвітнього туману.
Довго ж блукав я!

525 
"Дай закурить, якщо є",-
підійшов до мене бродяга.
З ним серед ночі
стояли ми
і розмовляли.

526
 Наче з пустелі,
додому я повернувся,
проблукавши
самотою
по нічному Токіо.

527
 Під вікнами банку
на вкритій памороззю
бруківці -
сині плями
розбризканого чорнила!

529
 Вперше
осіннього ранку
вдихнула повітря
в легені
моя дитина.

530
 Був жовтень.
Довгим вогким коридором
у пологовім будинку
ходив я
туди-сюди.

532
 Такі думки,
наче шкіри маляти
торкаюсь.
Самотою
блукаю по ларку.

534
 Задивився
на пустощі горобців
між деревами парку.
Короткий
передих.

535
 Ясного дня прийшов у парк.
І тільки тут,
повільно походжаючи,
відчув, наскільки виснаживсь
останнім часом.

536
 Так, це він,
незабутній той поцілунок!
Я аж завмер -
листочком платана
вітер торкнувся губи.

537
 Той чоловік,
з яким я кілька разів
стрічався в цьому парку,
останнім часом
щось сюди не ходить.

539
 У парку в затінку дерев
до однієї лавки
я заговорив,
коли не міг вже
стримати почуттів.

540
 Не забувається
таке обличчя!
Під вартою
йшов вулицею чоловік
тай й усміхався...

542
 Очі заплющив
і став потихеньку
награвати на сопілці -
безсонної ночі,
спершися на вікно.

543
 Овдовілий приятель мій.
напевно, й сьогодні,
прив'язавши сирітку до спини,
блукає серед руїн
того старого замку.

544
 Бувало, пізнім вечором
прийшовши з роботи додому,
вперше, що я робив,-
брав на руки сина.
Тепер він мертвий.

545
 Двома, трьома голосами
говорили мені:
"Перед смертю
він тихо-тихо заплакав".
Сльози мене задушили!

546
 Коли товщають
білі-білісінькі корені редьки -
народився
і скоро помер
мій синок.

547
 Тільки краплю якусь
повітря пізньої осені
він вдихнув,
мій синочок, -
і вмер.

548
 Під рукою лікаря,
яка стромляла голку
в груди мертвої дитини,
зібралися
усі наші серця!

549
 Неначе стою
перед загадкою бездонною.
Знову і знову
до мертвого лобика
доторкаюсь рукою.

551
 Душа крижаніла -
і всеодно до ранку
лишився я.
Дитини мертвої шкіра
мене зігрівала!