2
 Заплющу очі -
та в серці
не постає анічого.
Хоч як печально -
знов очі розплющую.

3
 По дорозі настрій
раптом змінився.
Не пішов на роботу,
а блукав і сьогодні
берегом річки.

5
 Дочка побігла на вулицю
й досі не повертається.
А я дістав
її паровозик
і по підлозі катаю.

6
 "Книжку хочу купити,
нову книжку хочу купити",-
зовсім без наміру
роздратувати її,
підійшов до дружини...

7
 Мріє про подорож
чоловік,
сваряться, плачуть
жінка й дитина...
Сімейний сніданок.

8
 Я з дому вихопився
й цілих п'ять кварталів
кудись ішов,
удаючи
страшенно заклопотану людину...

9
 До хворого зуба
долоню приклавши, дивлюсь,
як у зимовім тумані
з-за обрію піднімається
червоне-червоне сонце.

10
 Нібито мушу вічно
отак ходити -
ось яка майнула думка,
коли я блукав уночі
по вулицях міста.

12
 Чомусь сьогодні вранці
на серці в мене
мовби трошки посвітліло.
Сиджу і підстригаю
нігті на руках.

13
 Роззявивши рота,
замилувався
картинкою в книжці.
Тютюновим димом
хукнув на неї.

14
 Трамвай, на який
в дорозі мав пересісти,
уже пішов.
Я мало що не заплакав!
А тут іще й дощ почався...

15
 А днів через два
о першій годині ночі
дертися довелось
по тунельному косогору.
Нічого не вдієш - служба!

20
 Вийшов опівночі
на балкон.
На опушених інеєм
поручнях
пучки пальців охолодив.

21
  Останнім разом
вихопилось у мене:
"Робіть собі, як знаєте!"
І сам перелякався,
що вже таким я став.

22
 Немовби руки і ноги
повідпадали від тіла,
і я не чую вже їх.
Мляве пробудження!
Печальне пробудження!

24
  Як поїзд могутній
пустелю чи степ -
так інколи біль
моє серце
пронизує.

25
 Проглянувши убогеньку газетку
з рідних місць,
завважив безліч
помилок друкарських.
Печаль сьогоднішнього ранку.

26
 Якби знайшовсь чоловік,
що вилаяв би мене,
як душі заманеться!
Ах, серце моє,
ну що за мрії у тебе?

27
 Немов опинився раптом
на могилі
свого першого кохання-
на околицю
блукаючи, зайшов.

28
 Було таке почуття,
нібито я повертаюсь
на дорогу батьківщину,
коли, довгий час не їздивши,
знову на поїзд сів.

29
 Новий і світлий
завтрашній день
неодмінно прийде!
Несхибна ця моя віра,
і все-таки...

31
 Затужив за горами раптом
і зійшов на вершину сьогодні.
Шукаю той камінь -
та де ж він? -
торік я на ньому сидів.

32
 І сьогодні себе почуваю,
немовби я винен щось.
Бо вранці встав пізно
і часу не мав
прочитати газету.

33
 Дивлюсь
на замурзані руки,
а нібито бачу,
що сталося
з серцем моїм.

34
 Ота маленька втіха,
яку я відчув,
миючи брудні руки,
була за цілий день
єдиною моєю втіхою.

35
 Почався Новий рік -
облишила серце напруга!
Якось легко і вільно стало,
наче забув усе,
що досі було.

36
 Хоч сподіваюся,
що зникне він,
отой тривожний стан душі,
який гнітив мене
з ранку до вечора,- і все ж...

37
 Дзенькнула шибка -
це влучив волан,
а дівчатка регочуть.
Невже повернулися знов
торішні свята Нового року?

38
 Напевно, цього року
щось станеться хороше -
який он світлий
ранок новорічний!
І геть немає вітру.

40
 Щороку мій приятель
посилає мені
в новорічному привітанні
два-три свої п'ятивірші,
завжди подібні один до одного.

42
 Голівонько моя!
Все думаєш про те,
що дуже важко
здійснити в нашім світі.
Невже так буде й цього року?

43
 Всі люди йдуть
в одному напрямку.
А ось - одна душа,
що збоку
дивиться на це.

45
  Останній день старого року!
Ти так невідворотно
обернувся на ніч,
як свічка
розгоряється, бува...

46
 Ближче до жаровні
присунувся й сиджу.
То заплющу,
то знов розплющу очі -
сумую, що час минає.

47
 Все одно думає,
нібито завтра станеться чудо!
Ну, що за серце?
Щодня, засинаючи,
лаю його за це.

48
 Втома за весь минулий рік
одразу в мене ввійшла, чи що?
Бо тільки почув слова:
"От і настало перше січня",-
так захотілося спати!

51
  Я такий нетерплячий -
от ніби
плеснеш в долоні
і чекаєш ледь чутної
відповіді - луни.

53
 Підібгавши ноги,
накрився ковдрою з головою
і показав язика.
А кому -
я і сам не знаю.

54
 І свята Нового року
непомітно минули.
Моє життя
ускочило знов
у ту саму колію.

55
 Сперечаючися з Богом,
я аж заплакав -
ах, той сон!
Якихось три дні тому
бачив його вдосвіта.

56
 І сьогодні я працював,
тільки й ждучи
тієї хвилини,
коли вже додому
можна буде піти.

57
 Не в змозі вже був
розмірковуючи над тим,
що ж думають інші люди -
перебув сьогоднішній день
спокійно і мирно.

58
 Якби я став
головним редактором
цієї газети -
о, скільки б я в ній
помістив такого)..

60
 Втопивши підборіддя в комірі,
я зупинився
серед вулиці нічної
і дослухаюсь пильно...
Який знайомий голос!,

63
 Тільки прокинувся -
вже чую серце своєї
Навіть замітка про бабцю якусь,
що покинула рідний дім,
сльози викликала у мене.

64
 Прокинувшись вночі,
все думаю про свій характер,
що не дає мені
зробити хоч що-небудь
укупі з іншими людьми.

65
 Та раптом чомусь
на хвильку здалося,
що їх багато -
людей з думками
такими самими, як у мене.

66
 Людину, молодшу за мене,
палко я переконував
майже півдня -
але душа моя від цього
так утомилась)

67
 І все ж таки,
коли я ганив парламент,
аж сльози навернулися на очі
від хвилювання.
Як приємно!

63
 "А може, й розквітне за ніч..." -
і горщик зі сливою
я підігрів на вогні.
Та де там!
І брунька не розпукла.

69
 І сьогодні вранці,
ненароком розбивши чашку,
знову подумав:
"Це ж так приємно -
трощити геть все!"

71
  Скільки вже разів
без усякого жалю
картав слабке своє серце:
"Ну, чого ти соромишся так?"
І йшов позичати гроші.

73
 Стара газета!
А-а, це той самий номер,
де мої вірші хвалять.
Хай всього-на-всього
кілька рядків...

75
 Ой леле,
скільки граматичних помилок!
Але тоді хіба б я їх помітив?
Давні листи
часів юнацького кохання.

77
 На жаль, безсоння в мене
стало звичкою!
Як тільки хоч трошки
на сон похилить мене -
відразу спішу лягти.

78
 Це смішно, їй-право,
та я не міг розсміятись.
Так довго
шукав ножа,
а він у мене в руках.

79
 За останні чотири-п'ять років
жодного разу
на небо не задивився.
Боже ж ти мій, невже я
навіть до цього дійшов?

80
 Якщо не для друку,
то їх і не пишуть,-
так думає про ієрогліфи
моя дочка.
Ах дитяча наївність!

81
  "Сяк-так, але
і в цьому місяці перебувся",-
з такими-от думками
і без бажання їхати кудись
прожив останній вечір місяця.

82
 Як часто
я тоді брехав,
спокійно, байдуже брехав.
Оце згадав -
аж в піт кинуло.

83
 Давні листи!
І навіть з цією людиною
п'ять років тому
я стосунки підтримував,
та ще й дружні які...

85
 Побачив листівку:
"У нас народився син",-
і на хвильку
обличчя моє
осяяла радість.

86
 "Ну от, бачте,
і він спромігся
народити дитину!" -
І я заснув
з відчуттям якоїсь утіхи.

87
 "Ти, Ісікава,-
жалюгідний тип",-
отак-от інколи
скажу собі
і засумую.

89
 Здалося,
начебто скинув з плечей
величезний тягар,
коли ввійшов у палату
і ліг на ліжко.

90
"Вам що, життя не потрібне?" -
Спитав мене лікар.
І ти, о серце,
ніякої відповіді
не підказало мені!

91
  Серед ночі
раптом прокинувся
і чогось мені
так захотілось заплакати.
Накрився ковдрою з головою.

92
 Я щось запитав,
та відповіді не було.
Коли ж придивився - побачив:
він плаче, той хворий,
що на сусідньому ліжку.

94
 Ах, одна-єдина
печальна душа
серед погожого дня!
Дивлюся з вікна палати,
розкошуючи тютюнцем.

95
 Серед ночі
в якійсь палаті -
голоси, метушня.
"Це, мабуть, хтось помер",-
подумав - і подих затамував.

96
 Перевіряла медсестра
у мене пульс щодня.
Іноді м'яка і тепла,
була м'яка і тепла,
а іноді - шорстка й холодна.

97
 Хоч і сказав: "Уперше
в лікарні я ночую",-
та як упав на ліжко -
відразу ж і заснув.
Тепер так ніяково через це!

98
 Чомусь про себе
думав завжди:
"Я - видатна людина".
О Боже мій, яким дитям
я досі був!

102
 Якась лінива,
сонна печаль,
коли поночіє,
на ліжко до мене
тихцем залазить.

103
 Спершись на підвіконня,
дивлюся з палати,
як різні люди,
здорові й бадьорі,
по вулицях походжають.

104
 "Тепер-то я добре бачу
всю глибину
твоєї душі",-
схлипуючи, сказала мати
мені уві сні - й пішла!

105
 Неначе всі мої думки
стали відомі іншому.
Вмить
душу витягнуто -
стетоскопом.

106
 Поки не почала сидіти
по ночах біля ліжка
сестра-жалібниця,-
я навіть думав інколи:
"Хай здоров'я моє погіршає!"

107
 Опинившись в лікарні,
я знову знайшов
справжнє серце своє -
те серце, що любить
дружину й дочку.

108
 Я ж зарікався
не брехати більше!
І от сьогодні вранці -
хай навіть і трошки -
знову збрехав!

109
 І раптом мене
пронизала думка:
"Та я ж - уособлення
самої брехні!"
Аж очі заплющив.

110
 "Просто його й не було -
всього минулого!"
Переконував я себе.
Але серце не втишилося
ані на краплю.

114
 От ніби все намагаюсь
прибрати невинного вигляду,
жахливий вчинивши
злочин,-
такий настрій у мене.

115
 "Не хвилюйтеся,
спіть собі спокійненько
ну просто
як малій дитині,
лікар мені говорить!

116
 Не міг заснути-
і з-під пузиря із льодом
на сусідів у палаті
крізь сльози дивився
з якоюсь аж ненавистю.

118
 Склепив повіки-і раптом подумав:
"Так ось чого
найдужче бояться люди,
ось через що
сльози ллють найгіркіші!"

119
 Час обходу,
а лікаря все нема!
На хворі груди
руки поклав
і рішуче заплющив очі.

120
 Хоч як пильно вдивлявся
в обличчя лікареві -
все одно нічого не вгадав.
Того дня, коли подужчав
біль у грудях.

121
  Коли хворієш-
то, мабуть, і в серці
сили потроху тануть!
Добивається в груди
бажання заплакати.

124
   Коли-небудь
неодмінно видам
цю книжку.
Про її обкладинку
з дружиною раджусь.

128
 "Це, певно, вже доля прийшла
і гне мене до землі",-
захвилювався я,
прокинувшись уночі
під важезною ковдрою.

129
 Нестерпна спрага!
Але такий сьогодні настрій,
що навіть важко
простягнути руку
і взяти поруч яблуко.

131
  Тепер у снах
зозулю чую.
Так сумно:
не забув,
як вона співає!

132
 П'ять років минуло,
як поїхав я з рідного краю.
І от, захворівши,
почув уві сні
зозулю з мого села!

135
 Затремтіла рука,
що лічила пульс,
і стало сумно мені -
почав лаяти лікар
молоду медсестру.

137
 Ах, довгий цей коридор
у лікарні!
Я все збирався
пройти по ньому
до самісінького кінця.

138
 Голову на хвильку підвів -
і знов поринаю в дрімоту,
і в цю мить ув очах,
безвладних од гарячки,-
кохані мої тюльпани!

139
 Схудли так,
що не лишилося
в них сили
просто стиснути що-небудь.
Бідолашні мої руки!

141
  Це справді сумно,
але серце моє
зовсім не хоче,
щоб я одужав.
Ну що за серце в мене!

142
 "Якби мені нове,
зовсім інше тіло!" -
Так мріяв я,
погладжуючи рубець,
що залишився від операції.

143
 Вже починаю тішитися
навіть тим,
що просто забув
випити ліки.
Ах, довга моя хвороба!

144
 Російське ім'я "Бородін",
сам не знаю чому,
вже кілька разів
за сьогоднішній день
спливало на думку.

145
 Непомітно
підходять до мене,
тиснуть руку
і знов непомітно
зникають люди!

146
 Дружині й приятелям, мабуть,
бо ж я- такий слабий! -
дивитися на мене сумно,
все говорю і говорю
про революцію.

149
 "Якби тридцять ієн
на місяць,
то у селі
жилося б непогано",-
подумав раптом.

150
 І знов сьогодні
біль у грудях.
Коли вже помирати -
поїду в рідний край
і там помру.

152
 За ці чотири місяці,
що я в лікарні,
серцю близькими стали -
скільки я їх повипивав -
навіть усі ці ліки.

153
 За ці чотири місяці,
що я в лікарні,
дуже помітно
дочка підросла.
Як сумно бачити це!

155
 Всадовив коло ліжка
дочку
і пильно став дивитись
їй в обличчя -
а вона схопилась і втекла!

157
  Ні на твоїх батьків,
ні на батьків
батьків твоїх,
я дуже прошу,
не будь ти схожа, дочко!

158
 Найбільша печаль
(я по собі це знаю)
буває в серці дитини,
котра не заплаче нізащо,
хоч як її лають і б'ють.

159
 "Робітники",
"революція"-
ці слова
швидко запам'ятала
п'ятирічна моя дочка.

161
 Над чим це задумалася
моя дочка?
Покинула іграшки,
підійшла і смирненько
всілася коло мене.

162
 Забула навіть про полудень,
коли одержує ласощі,-
все дивиться у вікно
на вулицю, на людей
п'ятирічна моя дочка!

164
Про те, що думаю,
коли втуплю
очі в підлогу,-
чи попросиш, дружино,
розповісти тобі?

167
  Часто просив відсунути
фіранку, що в головах,-
так-от і звик,
через довгу хворобу,
дивитись на небо!

169
 Одразу перо схопив-
так захотілося
написати що-небудь!
Вранці у вазі побачив
свіжі квіти.

170
 У дружини моєї
такий вигляд сьогодні,
як у жінки,
покинутої коханим.
Цілий день на квіти дивлюсь,

171
  Все чекаю, коли ж то матиму
розкіш таку - зайві гроші! 
От і сьогоднішній день прожив-
і лягав, і вставав -
тільки з цією мрією.

173
Коли приятель розповідав
про свої любовні пригоди
в якомусь іншому місті -
я відчув: тут пахне брехнею.
І стало так сумно мені!

174
 Ах, скільки вже часу минуло,
як я не сміявся!
І раптом зареготав:
побачив, як муха
тре лапку об лапку.

175
 І сум тих днів,
коли болить у грудях,-
мов той приємний
запах тютюну,
забути неможливо!

177
 Свою п'ятирічну дочку,
сам не знаю чому,
став називати я
російським ім'ям Соня.
І радо тепер кличу її!

179
 Якщо за вести кошеня-
то, напевне, й воно
стане причиною
цих постійних сварок.
Печальний наш дім.

181
  Якось, зовсім забувши
про те, що хворий,
раптом як зареву по-коров'ячи!
Ну звичайно, дружини й дочки
вдома тоді не було.

182
 Як сумно дивитись на батька!
Він знову сьогодні
не став читати газету -
пішов на подвір'я
бавитися з мурашками.

185
 Закортіло сьогодні раптом
погратись із сусідськими дітлахами.
Я їх покликав,
а вони не схотіли.
Так на душі стало прикрої

186
 І хвороба моя не минає,
і смерть забарилася десь.
Серце лиш день до дня
все дужче розпалюється -
от уже скоро рік!

187
 Вранці, саме коли
скінчилися куплені ліки,
прийшов від друга переказ-
як вияв доброчинства.
Сумно стало.

188
 Нагримав я на дочку,
і вона заснула, схлипуючи.
Підійшов і личка її
з ледь розтуленим ротиком
легенько торкнувся.

189
 Вранці сьогодні
встав я чомусь
із таким відчуттям,
ніби легені зменшились.
Осінь скоро почнеться.

190
Вже осінь надходить.
Як приязно,
як зичливо
долоню мою зустрічає
тепло електричної лампи!

191
 Ляльку поклав на подушку,
де після обіду
спала дочка,
і прикрашаю її.
Самотня забава моя!

192
 Коли говорю я:
"Христос - людина",
очі в сестри сумніють,
і з жалем дивиться
вона на мене.

193
Попросив постелити
мені на веранді.
Довга ж була розлука
у нас із тобою,
вечірнє небо!