... Либонь, уже десяте літо,Як людям дав я "Кобзаря",А їм неначе рот зашито,Ніхто й не гавкне, не лайне.Неначе й не було мене. |
... Чи доля так оце зробила?Чи мати Богу не молилась.Як понесла мене? Що я —Неначе лютая зміяРозтоптана в степу здихає,Захода сонця дожидає.Отак-то я тепер терплю... |
| Як народ, ми ще не доросли до Тараса.
Не тому, що він через кілька місяців по смерті вознісся спочивати на Чернечу гору. Не тому, що його лик і постать, помножені у бронзі, сумують у численних краях Землі. А тому, що він переймає кожного, хто із щирим серцем звертається до його слова, і в кожнім лишається навік — простим, як сльоза і усміх, проникливим і довірливим братом - товаришем, ласкавим або ж розгніваним батьком, і водночас апостолом Божим і вчителем із невичерпною, як Всесвіт, мудрістю. |
Как народ, мы еще не доросли до Тараса.
Не потому, что он через несколько месяцев после смерти вознёсся на вечный покой на Чернечу гору. Не потому, что его лик и фигура, размноженные в бронзе, тоскуют в разных краях Земли. А потому, что он пронимает каждого, кто с открытым сердцем обращается к его слову, и с каждым остаётся навсегда — простым, как слеза и улыбка, проницательным и доверчивым братом - товарищем, ласковым или разгневанным отцом, и в то же время апостолом Божим и учителем с неисчерпаемой, как Вселенная, мудоростью. |
| Бо він є втілення народного духу й таланту, самої душі українського народу — тої вільної душі, що, може, аж тепер доростає свого істинного зросту, своєї зрілої величі. | Ибо он — воплощение народного духа и таланта, самой души украинского народа — той свободной души, что может быть только сейчас дорастает до своего истинного роста, своего зрелого величия. |