Home  Blackboard  Favorites  Gallery  van  Tales

Poetry Sonnets Rubai Tanka Haiku Gazel Rondeau

І день іде, і ніч іде... І Архимед, і Галілей Варвара Сон Кавказ
Мій Тарас 

СМЕРТЬ ШЕВЧЕНКА

Поет став морем. Далеч степова,
І хмарочоси, й гори — ним залиті.
Бунтують хвилі — думи і слова,
І сонце генія над ним стоїть в зеніті.

З глибин сердець джерела пружно б'ють —
І шумувати морю, не вмирати,
Хай ллють у нього і любов, і лють,
Тривожну шану, жовч гірку розплати...

Петербурзьким шляхом,по коліна
Грузнучи в заметах, боса йшла
Зморена, полатана Вкраїна,
Муку притуливши до чола.

І намисто сипалось під ноги,
Ніби кров змерзалась на льоту.
«Сину, сину»,— слухали дороги
Тих ридань метелицю густу.

«Може б, сину, липового чаю
Чи калини, рідному, бува...»
А дорога ген до небокраю —
На дорозі мати ледь жива.

Хурделяє хуга хуртовинна,
Засипає снігом очі вщерть.
І біжить до сина Україна
Одганяти знавіснілу смерть.

Йому стелилася дорога незвичайна —
Єдина у житті і в смерті теж одна,
Крізь всі віки, загорнуті у смуток,
Крізь всі народи, сиві і весняні,—
Кругом землі йти на плечах братів.

І до труни з кленового безсмертя
Шекспір підходить з глибини століть
І, чорний плащ відкинувши рукою
(На грудях заряхтіли діаманти,
Мов зорі на небесному чолі),
Схилився до землі, поцілував у лоб —
Війнулося волосся над труною.
Застиг в мовчанні, вічний, як життя.

Війнуло подихом насичених терзань —
Рішуче звівся буряний Бетховен.
Левиний чуб із чорних блискавок
Упав на груди вогняного брата —
Вислухував громи в Тарасовій душі.

В устах затисши білий цвіт черешні,
Плив на вітрах гарячо-мудрий Пушкін.
І полилось волосся кучеряве
На мудрі руки сивого борця.

І скинув Гойя вороний циліндр,
Поставу згорблену ніс крізь тривожні хмари
З совою на широкому плечі.

У кожного рукав пов'язаний хустиною
З яскравим українським вишиттям.

Взяли на плечі дорогу труну.

У кругосвітній похорон пішли,
Щоб зупинитись на горі Чернечій.

Йшла вперше Україна по дорозі
У глибину епох і вічних зльотів —
Йшла за труною сина і пророка.
За нею по безсмертному шляху
Ішли хохли, русини, малороси,
Щоб зватись українцями віднині.

Гора Чернеча стала на коліна,
Взяла труну безсмертну в чисте лоно,
І вічність тополина стала поруч.

Вишнева весняна пора.
Летять стежини до Дніпра,
Летять хмарки, летять дороги,
Зібгавши куряву під ноги.

Летять студенти і монахи,
Летять мундири і папахи,
Летять солом'яні брилі,
Летять кленові костилі,
Летять берлини і підводи,
Летять віки. Летять народи.
 

 

Мій Тарас
І день іде, і ніч іде... І Архимед, і Галілей Варвара Сон Кавказ 
Poetry Sonnets Rubai Tanka Haiku Gazel Rondeau

 Home  Blackboard  Favorites  Gallery  van Tales