Дощить у коханні |
It`s Raining in Love |
| Не знаю чому, не знаю,
певність свою втрачаю, дівчину коли починаю кохати надмірно. Дратуюсь, верзу нісенітниці... або ж отой горезвісний внутрішній цензор-комп’ютер прискіпливо зачинає кожне проціжувать слово, що я вимовляю. Як запитаю: "Зібралось на дощ, як гадаєш?" і мовить вона: "Й гадки не маю, любий", то думка мені дошкуляє: "Чи дійсно кохає мене?" Іншими, друзі, словами, ковзати дах зачинає. Приятель якось завважив: "По-дружньому заприязнитись вдвадцятеро ліпше з кимось аніж ото закохатись" . Рацію мав він... Проте! Періщить дощик де-інде, програмуючи квіти прийдешні і равликів шастя. Авжеж, це конче потрібно. |
I don't know what it is,
but I distrust myself when I start to like a girl a lot. It makes me nervous. I don't say the right things or perhaps I start to examine, evaluate, compute what I am saying. If I say, "Do you think it's going to rain?" and she says, "I don't know," I start thinking: "Does she really like me?" In other words
|
АЛЕдійсно-таки роздратована, зненацька зачне дівчина запитування кумедне і засмутиться, почувши, що відповів казна-що, і запита в свою чергу: "Йде до дощу, коханий?" "Гадки нема ", відповім байдужливо, "Овва…" - озветься, і саме тоді, отоді-то, коли сум огортає її на тлі блакиті ясної каліфорнійського неба, думка зринає втішна : "Богові дяка, пташко, трапила й ти в ту пастку". |
BUTand starts getting real nervous and suddenly begins asking me funny questions and looks sad if I give the wrong answers and she says things like, "Do you think it's going to rain?" and I say, "It beats me," and she says, "Oh," and looks a little sad at the clear blue California sky, I think, Thank God, it's you, baby, this time, instead of me. |