О навколоземне повітря! 

Ви ж чули, як я плачу, 
Ви ж чули, як сумую, 
Як часто зранюю груди свої, 
Щоразу, коли темна ніч одступа! 

Як до самого ранку очей не зімкну — 
Знає ложе немиле в понурім житлі: 
Все за батьком нещасним я сльози ллю... 

Не кривавий Арес на землі чужій 
Його перестрінув — мати моя 
З Егістом, що став коханцем її, 
В потилицю з маху ввігнали йому 
Сокиру — так вістря вбивається в дуб. 

Нікому з них діла, батьку, нема 
До того, що ти 
Жахливо, безславно загинув! 

Лиш я ні на мить 
Ридать і тужить не покину, 
Допоки світло денне 
Й зірки ряхтливі бачу! 

Мов той соловей, що втратив пташат, 
До порогів отецьких припавши грудьми, 
Голоситиму гірко — хай чують усі! — 

О країно Аїда й дружини його! 

О підземний Гермесе! О Помсто, й ви, 
Благочесні Ерінії, доньки богів! 
Хто гине, покривджений, хто посягнув 
На ложе чуже,— всіх бачите ви. 

Прийдіть! Поможіть! Мого батька убивць 
Покарайте! Пришліть сюди брата мого, 
Бо одній вже ніяк не під силу мені 
Нести цей тягар 
Ні з чим незрівнянного болю!