Home  Poetry Tamara

---

Тамара Севернюк

Зблиски

Так тихо до тебе душа прийшла,
Тихесенько, та — навіки. * Не збілить втрата холодом чоло,
Бо що було, то все було — тепло. * Ми не навчені дихати.
Нема на чому вчитися... * Не губи голови перед тим, що — нетлінне,
Та не бійся упасти перед ним — на коліна. * Ох не однаково сумуємо всі ми
В години світла, сутінок, пітьми... * Хай заздрить нам і зірочка за склом,
Бо в серці — злам, але не злом, не злом... * Такі бліді міражні кольори,
А найдорожче тільки ними сяє... * Кімната. Стіни. Тінь. Тінь небуття.
А це — портрет. Одне живе життя. * Стемніло...
Божеволієм поволі ми
Без Мордовії, без Колими... * Була стара мета, не та було дороги,
Тепер дорога є — мета кудись пішла... * Преса:
Яку газету не візьмеш —
Одне і те ж, одне і те ж... * Кадр відродження:
Усі живі старики приходять на цвинтар
І заздрять — мертвим... * «На прю! На прю!»
А по злагоду — куди?
А за порозумінням — до кого? * Копи тебе гнів запалить,
Сядь і скажи собі: «Ви...» * Відносний привілей:
Ніхто не думає, де я,
Як я не думаю, де — хто... * Шукала слів. Знайшла мовчання.
А істина була між ними... * Небесний ранок. Сонце грає.
13 градусів тепла... * Дерево зрізане.
Пень засох.
Звідки ж тіні гілчасті? * Купити за гроші красу —
Однако, що випити море... * Латаття ряхтить сріблисте.
О, Боже!
Невже я вдома? * Волошки стоять на вікні —
І дихає в хаті поле... * Ці руки неприрученням хворіють,
І їм про вічність думати не страшно * А тих, що гідні чистої молитви,
На стертих сходах бачить тільки гріх... * Тоненький звук розбитого спомину
«Чому ти не світиш моїм очам?..» * Осінь позіхнула. Вітер остовпів:
І оце — пожежа?
Нудно, та хитро потягло димком.. * Злякались трави пневмонії
І заховалися в твій шарф. * Ходила містом.
Заглядала в кожну підворітню.
Занотовувала почуття:
Доторк, надбання, втрати...
Знову: доторк, надбання...
І — по колу, по колу, по колу...
Хотілося кривизни. * Дивилася ті акварелі,
І в душі світав туманець ладану... * Цей вечір — для сіяння матіоли,
Ці сутінки — для найсолодших дум. * У церкві пахло м'ятою
І розкушеним воском перестиглого агрусу... * Я сьогодні зайшла в художній салон:
Ця картина не куплена.
Ніяк не продається.
Слава Богу —
Ще буде на що дивитися завтра... * Минуле заспокоїть, наче сон,
Та як у сні прокинути минуле? * У долонях пізнього тепла
Юний сніг прикинувся печаллю... * Стих Ваш голос,
І в кімнаті почали сходити квіти... * Сніг летить і тане. Як — життя. * Кому поставити свічу
За те, що ми ще не в прощанні? * Перша зустріч — це вже крок до розлуки. * Спочатку було Слово,
В кінці було Мовчання,
А загадка між ними
Назвалася — Життям. * Витік пісок. А годинник іде.
Прожито невидимі весни, літа, осені.
Зрима тільки зима. Вона — нескінченна. * Так довго чекалося зливи,
Що крапля одна обпекла. * У щастя — запах осені. * Вони стояли, сиділи, лежали в травах.
Трави росли, дозрівали, осипалися.
Тоді вони йшли через дим... * Гріх завжди шукає святих... * Ви — мій зелений листопад,
А правда, виявляється, дуже гарна... * Марнота в'яне, опадає.
Ікона — світиться в кутку... * Клацнула трубка. Закрутився шнур.
Крізь пустелю випадкової тиші
Перебігло уявне життя.
О, всесильні міражі близькості... * За вікнами пливе поволі час,
Як перехожі у осінніх пальтах... * Сколихнувся і застиг зелений галас.
Тихі висі... Обіймися і неси. * В лісі спав солоний подих чебрецю. * Вечірнє світло гасить денну втому. * Раптом обличчя твоє поясніло,
Тінь світляна перебігла устами.
Крила майнули над двором церковним.
Я озирнулася:
Скошене сіно сивий згрібав чоловік. * Втрата.
Стерпли вітри. Сполотніла весна.
Слово згубило голос. * А над лісом — стільки безмежу й лазурі,
А на пальцях — так пречисто від роси... * Серце слабке, але пам'ять міцна:
Не відбринить перетята струна... * І ти життям струні дай горду мову,
Як дихання життю земля передає... * Безкровні залишки краси
Забиті в мрії ілюзорні... * Це боляче було — на струни кидать душу
Й до світу промовлять порізами її... * Біжать за нами сутінки услід.
Благословен світанний обрис літ... * Нащо кличеш мене,
Як в очах твоїх порожньо й темно?
Чом в ту темінь пусту
Так вдивляється відгук сліпий? * Десь іздалеку — дзвін,
Сонце полудень перепалило.
Мерзнуть руки мої,
Безпритульні обійми тремтять... * Цілу ніч не вгавав цвіркун,
Ця розпука тяглась так довго,
Що на зустріч не стало сил... * Місяць промінь зламав об скло,
Темінь впала на гострий шпичок.
Серце скинулось: — Де ти? З ким?.. * Пальці сплелись, як віти,
З яких облетіло літо... * Ніч берега, ранок ріки...
Далі — самотня свобода * В житті багато чудес.
Здається, упав і летиш в провалля.
Виявляється — ти просто летиш,
І це зветься — дотик... * Через дощі, листопади, морози
Котиться колесо вічного воза. * А я благаю Бога лиш про те,
Щоб залишив святим моє святе. *

---

Home  Poetry Tamara