| Іде козак дорогою,
Дівку надибає; Вийняв папір з-за пазухи Та й її читає: «І прочая, і прочая...
«Чуєш, дівко, що в указі?»
|
І вже ж рада-то, псяюха,
Аж мало не скаче! Ізліз козак, покріпився,
«А приглянься-но, козаче,
|
| В літо тисяча шістсоте,
В літо теє Боже, Прийшла грамота Ахмета В наше Запорожжє: «Я, султан, син Магомета,
Лицар сильний і могучий,
Цар столиці Цареграду
Цар Подолі, і Галича,
Сторож гробу в Русалимі
Кажу вам, усім козакам,
Того ж літа запорожці
|
«Ти, султане, чортів сину,
Люципера брате, Внуку гаспида самого І чорте рогатий! Стравнику ти цареградський,
Кате сербів і Подолі,
Ти погана свинячая
Не годен ти нас, хрещених,
Ми землею і водою
Так тобі ми відвічаєм,
Місяць наш тепер на небі,
|
| Солдат-москаль на прилавку,
Прищурює очі... Так і знати, москалина Вареників хоче. Хоче бідний вареників —
«Хазяюшка, галубушка!»
«Да энтаво... как, бишь, ево
«Та Бог його Святий знає,
«Не галушки, не галушки!
|
Уж с глаз долой, так с памяти!
Вот этакой бес-то!.. Да знаешь ли: энтак сыр-то, А на сыре тесто...» «Та Бог його Святий знає
«Да не пирог, галубушка!..
А вона-то добре знає,
Як почула барабана —
Аж підскочив москалина,
|